Уривок з нового рукопису, що навіть назви поки не має.
Оповідання / Інше— Джею, ходімо, — Калеб смикнув його за плече і побіг за молодшим братом. Джей поправив джинси — не приведи Боже замазати нові штанці — мама голову відірве. Випроставшись, виявив, що братів вже немає поруч. Він швидко рушив доріжкою до катакомб.
Джей збіг нижче з пагорба і нарешті почув братів. Підійшовши ближче побачив, як Калеб запихає брата в трубу, в той час як Ітан відбивається і плаче.
— Не чіпай його!
— А то що? Мамі розкажеш? Нюня! — Калеб вирівнявся і відпустив брата. — Добре, давай тоді тебе туди запхаємо! — Він жартома замахнувся до Джея і той, позадкувавши, впав на попу, вимазавши нові блакитні джинси.
— Ну от, мама буде сваритись.
— Не переживай, нові купить, — Джей допоміг хлопцю підвестись і спробував стряхнути бруд. Мама Джея — Елеанор, дуже легко зривається на крик за першої ж нагоди, і якщо малий розкаже матері, що це він винен, крику не уникнути.
— Та все вже. Нормально. Ходімо, чи ти сам вже штанці намочив? — Джей відштовхув старшого хлопця і, схопивши за руку Ітана, побіг у катакомби. Опинившись у темній прохолодній печері, хлопці пригальмували. Джей роззирнувся навколо. ВУ спини їм якраз влетів Калеб.
— Овва. Оце так краса. — Він пройшов трохи вперед і зазирнув за ріг. — Ходімо, подивимось що там.
— Не думаю, що це хороша ідея.
— Не думаю, сьо се холоса ідея, — перекривив старший.
— Не кривляй!
— Перелякались, мамині слюнтяї. Стійте тут, а я піду подивлюсь, — він розвернувся іти далі, але його слова справили потрібне враження і молодші хлопці рушили за ним. Прохід по-трохи опускається вниз, а повітря стає вологішим та прохолоднішим. Аж поки під ногами в хлопців не починає чвакати вода. Калеб спиняється роздивитись, вмикає ліхтарик на телефоні.
— Ідемо назад?
— Чого, все тільки починається! Дивись, там може бути підземне озеро. Невже ти не хочеш подивитись?
— Ні, звосім ні. І мамі це не сподобається, — тихо відповів Джей.
— Твоєї мами тут немає, і їй не обов’язково знати де ми були, тому заспокойся.
Хлопець рушив вперед, вже не чекаючи малих. Адреналін підбурює його не спинятись і знайти звідки ж таки тут береться вода. Він нарешті бачить заглиблення, що віддалено нагадує копанку в дідовому селі: величезна калюжа брудної води невідомої глибини. Він обережно обійшов її по периметру, притискаючись спиною до вологої стіни та уважно вдивляючись під ноги, кросівки кілька разів ковзнули до води, і озирнувся в пошуках палиці, якою б можна було перевірити глибину. З-за рогу з’явився Джей.
— Ходи сюди, — не замислюючись крикнув Калеб. — Я тобі зараз дещо покажу.
Хлопчик повільно рушив до нього, але щойно підійшов, як Калеб штовхнув Джея і голосно засміявся. Джей впав у воду, не встигнувши навіть ковтнути повітря, зник.
— Ей! — Калеб нахилився до води і знову послизнувся, — Джею, це не смішно! — Він з жахом вдивляється у чорну порожену води, сподіваючись побачити там хлопця.
— Що там? — Донеслось з-за рогу. — Де ви є? Що сталось?
— Іди сюди! Джей! Джей упав у воду! — Голос хлопця захрип від сили крику, він впав на коліна, зазираючи у воду. Опустив одну руку туди, куди впав Джей, холодна вода миттю обпекла та скувала рухи. — Дідько, ні! Джею! — Хлопець почав плакати і щосили бити слизьку підлогу перед собою.
— Що сталось? Де Джей? Де Джей? — Ітан вибіг і тут же послизнувся, ледь не влетівши у воду. Він схопився рукою за виступ і завис в пів метри від води.
— Тримайся, не рухайся! Не рухайся, — крик старшого брата перешов у істерику і він обережно рушив до Ітана. Допоміг йому підвестись на ноги.
— Що тут сталось?
— Джей впав у воду. Я… я… Він біг до мене, так само, як ти, послизнувся та впав, а я не встиг його зловити. Він впав у воду і зник. Він навіть не винирнув. Хіба він не мав винирнути? Як таке можливо? Вода така холодна, що я не знаю як йому там, — хлопчик притискає до себе молодшого брата і з жахом вдивляється у воду, в яку щойно впав його друг.
