Важкі чавунні хмари над містом...

Важкі чавунні хмари над містом,

Розвивається мігрень і депресія.

Люди тримаються купи, наче намисто.

На кладовище заходить процесія.
​

Квіти навколо яскраві й пишні, буяють.

Окуляри приховують набряки і синці.

Цвинтарі влітку немов оживають,

На відміну від їх мешканців.
​

Сльози щедро зрошують землю,

В повітрі застигли смуток і жаль.

Лиш квіти прикрашають чорну оселю.

Чорна сорочка, чорне обличчя, чорна вуаль.
​

Найважча зі стадій — прийняття.

Стискає голову, наче лещата.

В передпокої досі чекає твоє взуття.

Треба наново вчитись прощати.
​

Треба наново вчитися жити.

Вдома повітря густе, хоч ріж ножем.

Треба не втратити здатність любити,

Не втратити людяність й віру, адже
​

Ти живий, допоки про тебе хтось згадує.

Таблички на плитах кажуть — ніхто не забутий.

Тим часом погода знову нагадує,

Що понині все ще триває лютий.
​

22.06.25