Вечір 24-го

І ось минув річний рубіж,
Коли здавалося б що все по заду,
Емоцій хвиля пронеслася,
І в гомоні людського сміху
Та натовпі людей в вбраннях яскравих,
Один стою у свято це,
Полишений, самотній...
А в голові моїй думки про неї:
Де і з ким цей вечір проводжає,
Що повний світла теплого та відчуттів,
І настрою святкового.
Але не в мене...
Моя душа давно розірвана в шматки,
І кожний лоскуток котрий, ще досі цілий,
Не має міцності достатньої аби зцілити
Диру, котра все ширшою стає...
І серед натовпу шукаю, сподіваюсь,
Що серед масок та посмішок і пар,
Знайду тебе одну, і ти чекатимеш на мене,
І ось! Стоїш! Але на жаль ти не одна,
І посмішка твоя, котра повна тепла,
Звернена до іншого.
Ти посміхаєшся йому, і я у парі кроків,
Помітив, як ти очима побачила мене,
І посміхнулась знову, та не мені...
В душі я сподівався, що не зустріну тут тебе.
І лише серце змусило мене піти,
У цей святковий вечір, наповнитись надією,
Та ніби через скло ти дивишся крізь мене,
В той час як я гадаю, чи був для тебе чимось я?
Але ідеш ти з ним, і не зі мною, у свято це,
Наповнене масками, посмішками і любові для інших