Віч-на-вічність (майже вірш)

Ти прислухайся. Тихше. Почуєш, у цій Тиші
Як тікають навшпиньках у Вічність чиїсь дні.
І коли віч-на-віч ти із нею, здається мені -
Одинокість твою безнадійну це мало б потішити.

Можеш просто мовчати, бо гамірно вже занадто.
Б*є годинником Час. Розум серце затис у кулак.
І людського тепла із душі вимагає жебрак,
А давай-не давай - все одно спопелить на багатті.

Як дивитись в Нікуди – там також знайдеться Щось.
Перечепиться погляд за думку чиюсь безтілесну.
Та ніхто не розіб*є вже словом пестливо-улесливим
Захисний саркофаг, збитий вправно з уявних дощок.