Влада І Народ

Весь світ — це театр, а ми в ньому актори,
​Не ми розписуємо наші ролі.
​
​ Не люди над владою мають контроль —
​А влада сама нам призначує роль.
​В Країні міняють герби і знамена,
​Та часто незмінною є та система.
​
​ Червоні прапори , як 27 літ відішли,
​Здійнялися жовто блакитні знамена
​Народ піднімався тоді знову й знову,
​За правду, за волю, за чеснеє слово.
​Та тільки питання лишається нам:
​За що ми платили і хто винен там?
​
​ О, та держава була «прекрасна» —
​Особливо для тих, хто не бачив нещастя.
​Голодний народ і порожні столи —
​Такою ціною тоді ми жили.
​Тільки інтелігенція промовить слово ,
​ Та їх зразу у козов , тай нема нікого,
​І як простий люд виживав — ми це знаєм,
​Хоч дехто сьогодні про це забуває.
​Чи треба ще доказ? Чи треба печать,
​Як факти й без дозволу вміють кричать?
​
​ Відродження буде — його не спинити,
​Та людям непросто державу будити.
​Бо кожен, хто вище, гребе для себе,
​А нижньому кажуть: «Терпіти ще треба».
​Один хоче муки народу спинити,
​Другий — економіку знов оживити.
​А третій вже місце собі приглядає,
​Бо влада солодка — він добре це знає.
​
​ З колін піднімати країну готові,
​Принаймні у кожній красивій промові.
​І кожен обіцяє дороги й заводи,
​Достаток, зарплати, щастя для народу.
​
​ А пам’ять про ту, про червону державу,
​Ще досі хтось носить, неначе оправу.
​Вона не розтанула просто у млі —
​Її відголоски лишились в землі.
​І люди питають: «А скільки чекати?»
​А потім знову почнуть владу проклинати.
​«Не знаю, хто винен», — говорить народ,
​Та винного знайде за декілька нот.
​
​ А наша країна — красива, багата,
​Та тільки чомусь не багатіє хата.
​І люди у нас не зухвалі, не злі —
​Вони просто втомлені жити в імлі.
​Не люд тут проблема, а ті, хто бажає
​З чужого нещастя собі заробляє.
​Хто стане до сцени, промову складе
​І правильне слово для кожного знайде.
​Згадає про матір, державу, народ,
​Про світле майбутнє, добробут, завод.
​Лиш тільки б повірив йому виборець,
​А далі — мовчання. І казці кінець.
​
​ А люд залишиться чекати й страждати:
​Безробіття, голод, нестатки у хаті.
​То морок, то криза, то знову війна —
​А винна, як завжди, «плахая страна».
​Звісно війна — це погана штука ,
​Але і ви не будьте , як дурні
​Та скільки ж вас по колу водили,
​А ви до сих пір цього не зрозуміли?
​Хоча влада приходить, але й влада минає,
​А люди лишаються. Люд пам’ятає...