Я володар, ти — ніщо

В городі, де жирна земля обіцяла вічний бенкет, жив собі Хробак. Був він довгий, гладкий і страшенно пихатий. Але одного дня над ним блиснула сталь — садівник не помітив «величі» під ногами й одним ударом лопати перерубав бідолаху навпіл.

Голова відлетіла в один бік, а Хвіст, звиваючись у конвульсіях, залишився в іншому. І тут сталося диво: Хвіст, який все життя лише мовчки плентався ззаду, відчув неймовірну легкість. Він більше не мусив повзти туди, куди хоче Голова!

— Гей, ти, «мозок» недороблений! — закричала Дупа, підвівшись над грудкою землі. — Подивися на мене! Тепер я — самостійна держава! Я — автономна республіка! Ти там, у пилюці, тепер ніхто, звичайний огризок. А я — Володар свого життя!

Голова, ледь дихаючи, прохрипіла:

— Але ж ми… ми один організм. Без мене ти не знайдеш їжі, не зрозумієш, куди повзти…

— Мовчати! — перебив Хвіст, сп’янілий від раптової величі. — То були кайдани! Ти завжди вказувала мені, що робити, а я лише терпів твій тиск. Тепер я вільний від твоїх думок, твоїх планів і твоїх «логічних дірок». Я — суверенний! Я — абсолют! Ти — ніщо, порожня оболонка, а я — нова сила!

Хвіст почав переможно крутитися на місці, демонструючи всім свою незалежність. Він оголосив себе королем борозни, призначив сонце своїм підданим і почав вимагати від мурах присяги на вірність.

— Я володар! — волав він, звиваючись у бруді. — Я керую своїм рухом!

Але сонце підіймалося все вище. Земля навколо Хвоста почала сохнути, перетворюючись на камінь. Свіжоспечений «володар» хотів було заритися глибше, але забув, що копати вміє лише Голова. Він хотів знайти вологу, але очі залишилися по той бік леза.

Через годину на сухому чорноземі лежали дві бездиханні смужки. Одна була Головою, яка знала, як жити, але втратила опору. Друга — Хвостом, який марив владою, але так і не зрозумів, що без коріння навіть найпихатіша Дупа — це просто шматок м’яса, що засихає на сонці.

Мораль:

Коли лопата обставин розриває спільну справу, найбільше про «незалежність» і «владу» кричать ті, хто раніше лише плутався під ногами. Але ілюзія контролю триває рівно доти, доки не припече справжнє сонце реальності. Бо без мізків влада — це лише танець на гарячому асфальті перед неминучим фіналом.

© 2026 Владислав Гришкевич (G_Raw_Truth). Усі права захищені. Твір розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons «Із зазначенням авторства - Некомерційна - Без похідних творів» (CC BY-NC-ND 4.0).