Як змінилося життя
Вірш / Суспільство
Спливають в пам`яті веселі вечори,
І друзів море, ніби цілий світ.
Великі плани, жарти до зорі,
І кожен наче був тобі як Рід.
Лунали голоси, гучні й живі,
Неслися сміхом вулиці мов хвилі.
Здавалось, що у цій земній юрбі,
Тебе ніколи не залишать в тіні.
Летіли обіцянки мов листки,
Їх вітер між домами розкидав.
Тоді були всі рівні, всі брати,
Бо поруч був спокійний тихий стан.
Та час міняє фарби у житті,
І світ здавався тихим, мирним в рамі.
А потім гуркіт наче з глибини,
І все тріщить, та очі із сльозами.
Прийшла війна, підступно як хижак,
І загасила сміх, що був повсюди.
Залишилось відлуння тих часів,
Та й обіцянок тих уже не буде.
І тиша стала гострою, як ніж,
Ковток реальності, що став у горлі комом.
Ніхто не пише і не дзвонить - ти один,
Лише душа чекає рідне слово.
Стає питання , де ж воно усе?
Ті друзі, що стояли `` наче скеля``?
А виявилось, рішення таке,
Усі розтанули, у них свої проблеми.
Війна не тільки вміє убивать,
Вона оголює усе, що ми сховали.
Показує хто поруч кожну мить,
А хто зникає, коли світ зламали.
І ти вже інший, звик до самоти,
До тиші, що колись завжди лякала.
Та радий людям - хто не забув тебе,
Не дивлячись як важко жити стало.
Верещако Сергій.
