Їжачок і Пухнастий Дракон Південних Кущів

Минув тиждень відтоді, як Ворон зник за обрієм — образився й був сердитий. Ліс, здавалося, повернувся до звичного, очікуваного спокою: гриби росли собі тихо, білки сперечалися через жолуді, а Їжачок, як і раніше, сидів у своїй затишній нірці, в улюбленому кріслі, попиваючи чай.

Аж раптом одного ранку, напрочуд ясного, але прохолодного дня, прийшов лист. То був не звичайний лист, а послання вельми незвичне — з ароматом гіркого полину, запечатане горішком, який годилося розгризти, аби прочитати.

«Шановному Герою, слава якого долетіла аж до Південних Кущів. На наші тихі хащі несподівано впав Пухнастий Дракон — великий, білий і… надзвичайно миленький. Але з його носа надто густий пар, і він випадково ошпарює все довкола. Населення у стані великої паніки. Ми щиро просимо вашої допомоги. З повагою, Мишиний Староста.»

— Пар із носа? — подряпав вухо Їжачок, сповнений подиву.

Але що вдієш, коли вже ти герой, на якого покладають надії — мусиш діяти. Він спакував термос із чаєм, узяв сокиру (на випадок надзвичайно серйозних розмов) і вирушив у дорогу. Шлях пролягав через Буркотливий Пеньок і Забуту Галявину, де всі завжди губили шапки.

На третій день мандрівки Їжачок нарешті дістався Південних Кущів. І там, на м`якій траві, лежав він — Пухнастий Дракон.

— Хрруууу… — муркнув Дракон, видихаючи ледве помітний струмінь пари, який підсмажив кількох комарів.

Він справді був пухнастий. М’який, білий, з рожевим носом. І виглядав… надзвичайно сумним.

— Вітаю тебе… — обережно промовив Їжачок. — Ти Пухнастий Дракон?

— Так… але я не хотів! Я просто нервуюсь, і з мене виходить пар… А тоді миші кричать і тікають, перелякані до смерті…

— Схоже, ти застудився, і тобі потрібен чай з ромашкою, — заявив Їжачок з тією тихою впевненістю, яка властива досвідченим знавцям погоди та чаю.

Без зайвих слів він налив чаю, сів поруч і провів із драконом цілу ніч у розмовах — про пар, алергії та непрості труднощі пухнастого життя в світі, де всі легко лякаються.

Як з’ясувалося, Пухнастий Дракон і не думав нікого лякати. У нього просто був сильний нежить.

Так у Лісі з’явився новий мешканець. І хоч іноді з його носа ще виривався пар — особливо в прохолодні ранки — він став добрим другом Їжачка. А ще мав напрочуд корисний і дивовижний талант: сушити білизну за лічені секунди, просто надавши на неї свого подиху.