Юля, Свєта і трохи магії

Частина 1— Свєта, я тобі кажу, тасуй ще раз.

Вже годину Юля намагалася зрозуміти, чи в неї з Віталіком усе серйозно. Але метафоричні карти вперто випадали не ті.

— Може, вони криві? Чи браковані? Свєт, як думаєш?

Юля піднімала карти, крутила їх у руках, розглядала краї. Підносила ближче, відсувала подалі й навіть просвічувала на сонці.

— Свєєєєєт, чуєш, а може…

— Аааа, та заспокойся ти, — не витримала Свєта. — Може, твій Віталік просто тобі не пара. От і всі метафори.

Юля на секунду задумалась. А потім сказала те, чого Свєта боялася найбільше:

— Тасуй.

— Юля, це мав бути просто жарт. Розвага. А ми вже годину займаємося дурнею. Ну правда, пішли гуляти.

— Ще разочок і все. Один. Одненький. І все. Ти більше нічого не почуєш про Віталіка.

Свєта знала, що про Віталіка вона почує ще не раз.

Але все ж почала тасувати карти.

Цього разу вона навіть не перевіряла їхнє значення в книжці, яка продавалася в комплекті.

— Серйооозно? Бачиш? Я ж казала, що цього разу точно все буде правильно!

Юля раділа, що у Віталіка є почуття. Він просто поки не готовий.

Свєта раділа, що нарешті ця тортура закінчиться.

— Все! Ура! Ідемо гуляти.

Свєта швидко почала складати карти в коробку, щоб не почути сакраментальне «давай ще раз».

Але Юля вже не думала ні про що, крім того, що їй зробити, аби пришвидшити Віталіка.

— Пішли в торговий центр. Там нова книгарня відкрилася.

— О, знаєш, я якраз одну книжку читаю…

Юля на мить відволіклася від думок про Віталіка, щоб розповісти подрузі про Ксейдена.

А на словах про те, що він справжній чоловік, Свєта особливо зраділа, що вони опинилися в книгарні. Вона сподівалася знайти там щось менш романтичне.