Заберу твій біль

Я лежала на своєму ліжку і плакала. Біль наче зламував ребра, а серце, здавалося, зараз лусне. Ком у горлі заважав дихати і я намагалась продавити його глибше, але він тільки пульсував та здавлював ще більше. Я занурила обличчя у подушку, щоб мама не чула моїх сліз, але сумніваюсь, що у мене виходило. Дихання ставало все голоснішим, а час між вдихами скорочувався до мінімуму. Вдихати носом вже було неможливо, сльози дали свій результат. Я знала, що це нічого не змінить, не поверне бабусю назад, але я не могла нічого з собою зробити. Сльози самі котилися одна за одною.

Повіки набрякли, а картинка перед очима була вже без чіткого зображення. Мені треба заспокоїтися та піти допомагати мамі, їй також важко, але я не можу зібрати себе до купи. Як же я люблю свою бабусю, та як же я не була готова, що одного дня її просто неочікувано не стане. Біль був настільки сильним, що мені боляче було його тримати у собі. Ніколи не відчувала подібного. Повітря катастрофічно не вистачало, тож я вирішила вийти на двір.

Пройшлась по кімнатах, ніде нікого не було. Невже я лишилася одна вдома? Вийшла у двір – і там нікого. Я почала проводити руками по кишенях у пошуку телефону. Знайшла, дістала, там було повідомлення від мами. Дивно, звук ввімкнутий, як я могла не чути повідомлення? Мабуть, мій плач заглушив навіть звук телефону. Відкрила повідомлення:

«Люба, ми поїхали домовлятися за поховання. Їжа у холодильнику. Раптом що – телефонуй.»

Я навіть не знаю рада я цій новині чи ні. З одного боку я можу не соромитися свого болю, плакати, кричати, бити щось, а з іншого… Мені так лячно лишатися сам на сам із цим болем. Раніше я думала, що нероздільне кохання з хлопцем із паралельного класу – це найболючіший момент мого життя, а зараз, виявляється, то була така дрібниця. Звичайно ті емоції були важливі для мене в той момент, але вони не порівнялися з тим болем, що я відчула зараз із-за втрати бабусі.

Я підійшла до хвіртки, відкрила її та вийшла на вулицю. Світ продовжував своє життя, але він змінився. Світ продовжував своє життя і це дратувало. Чому мені так боляче? Чи є той, хто відчуває чи відчував подібний біль? Мені хочеться кричати на всю вулицю, але що це змінить? Може стане легше, але чи надовго?

Я відчула, щось вологе на своїй нозі. Переставила ногу та продовжила дивитися на пусту вулицю, яка не припиняла жити. Щось вологе знову доторкнулося до моєї ноги. Мені все одно. Тепле м`яке хутро притиснулося до моїх ніг та почулося скиглення. Опустила очі та побачила незнайому мені чорну собаку, яка, зловивши мій погляд, радісно замахала хвостиком та почала крутитися навкруги моїх ніг.

— Чого тобі? — запитала я собаку не очікувавши на відповідь. Вона нахилила голову, наче уважно мене слухала, та стала на задні лапи. — Я не в гуморі гратися, а ти не можеш забрати мій біль. Йди до своїх власників поки не загубилась.

Я розвернулась та пішла в сторону озера в кінці вулиці. Біль ставав сильнішим з кожним кроком. Може це не правда та все пройде? Ні, не пройде, бабусі більше нема. Мені почулися кроки поряд, подивилась, собака йде слідом:

— Не треба за мною йти, загубишся! Повертайся туди звідки прийшов чи прийшла!

Чорна з підпалами собака ігнорувала мої прохання та йшла слідом далі. Мені немає до цього діла, нехай робить все, що захоче, це не мої проблеми.

За тиждень починаються випускні екзамени зі школи, а мені настільки все одно. Мені хочеться зараз просто зникнути та більше не відчувати цього болю. Бабуся… Сльози знову заполонили мої очі та я стала гірше бачити. Ступила на пірс та пішла по ньому ближче до води по старій пам’яті. Крок, ще один крок, як раптом, собака стала прямо переді мною, а потім штовхнула мене своїми передніми лапами назад. Я зупинилась. Що відбувається? Гратися надумала? Мені не до цього. Зробила крок вперед і собака знову опинилась прямо перед моїми ногами. Я протерла очі від сліз, щоб побачити її, а побачила край пірса. Виходить, як би не ця собака я впала б у воду?

— Дякую тобі. А зараз, дай мені просто побути одній з моїм болем.

Собака уважно подивилась на мене нахиляючи голову то вправо, то вліво, розвернулась, зробила декілька кроків назад та сіла трохи далі, дивлячись на мене. Я сіла на край пірса та опустила ноги над водою. На дворі був травень та спека стояла така сильна, що на вулиці неможливо було знаходитися, навіть біля води не ставало легше. В голові був шум, який заважав чути звуки навкруги. Сльози наповнювали мої очі та забирали можливість чітко бачити. В голові паморочилося чи то від того, що я не їла ще сьогодні, чи від спеки, чи від того, що я плачу вже близько години. Зараз би впасти у воду, зануритися під неї, лишитися у воді без шуму навкруги та більше не повертатися на поверхню. Готова на все, тільки б не відчувати цей біль. Здається, захотілося сильно спати. В голові паморочилася все більше і я вже почала втрачати зв’язок з реальністю. Почулися чиїсь швидкі кроки, сильний сплеск та бризки води покрили мене з голови до ніг. Я зробила сильний ковток повітря, протерла очі та розплющила їх повертаючись до тями. Я сиділа на краю пірса, собака плавала у воді прямо переді мною і дивилась перелякано мені в очі. Що відбулося? Невже я почала втрачати свідомість?

Невеличка чорна собака вистрибнула на пірс поряд зі мною, обтрусилась освіжаючи мене прохолодними краплинами води. Вона підійшла до мене та уткнулась носом мені у бік. Я повернулась до неї, подивилась у ці щирі очі та обійняла її так міцно, як нікого ще не обіймала. Собака була не проти, а я плакала. Плакала голосно та з усіх сил. А вона сиділа та не ворушилась вичікувавши, коли мені стане легше. Собака пахла спокоєм, домом, сім’єю та любов’ю. Мені ставало легше з кожною хвилиною випущених сліз та ароматом собаки. Я запустила пальці між коротким хутром і трохи заспокоїлась. Підняла очі на цю собаку, вона радісно замахала хвостиком і наче посміхнулась мені.

— Дякую тобі, що забираєш мій біль. — Собака заплющила очі та притиснула голову до моїх грудей. Я обійняла її сильніше, подивилась на лелеку, яка летіла по синьому безкрайньому небу та загадала слова бабусі: — Час не лікує, час вчить жити із цим. Тож треба час і я навчусь жити навіть і з цим.