Занадто

Я хотіла б написати тобі справжнього листа.
Не як прощання й не вітання – без жодних підстав.

Хотіла ручкою виводити літери в нерівні рядки,

Тремтячими руками забуваючи розставляти крапки.

Без страху стати занадто для тебе –

Не стриманою. Не ввічливою. Не такою, як треба

Негласно між нами.

Та без жодних до себе нарікань

Дозволити відчути вразливість серед знаків питань.

Не думати про доречність лексики слів,

Бо сенсом буде не повчальний, а емоційний вплив.

Бути чутливою без тривоги тебе відштовхнути,

Порушуючи межу. Не сяяти, а спалахнути.

Втомившись підбирати момент, знемагати в чеканні,

І нарешті, забувши про абзаци, писати, як в останнє.

Якщо така глибина робить мене щирою,

То чому ж за кожне «Сумую» я почуваюся винною?

Я хотіла б написати тобі справжнього листа,

Та в ньому відвертість моя буде особливо крихка.

Якби ми справді були різні, але однаково близькі,

То мені не було б важко навіть у цьому вірші.