Життя як у кіно

Це було давно… я ще навчався в університеті, і повинен був стати програмістом, оскільки торував цей шлях з чотирнадцяти років. Проте не судилося… тепер я маю лише підробіток з цієї професії у фрилансі. Я не кажу достеменно, що мені не подобається програмування, однак я би не хотів робити його сенсом свого життя. Бутує навіть думка, що у програмістів життя, як такого, і немає в принципі. Мені більше подобається писати… проте в мене була мрія у юні роки. І ця мрія носила назву – актор.

Так, я хотів зніматися у фільмах. Нашпигований з дитинства телевізором, та тим, що з нього лилося, мені також хотілося влізти до цього ящика. Слава, гроші, популярність, любов та прихильність фанатів… все це манило. Тепер я розумію, що цього можливо було досягти тільки в Голівуді, і мені, мабуть, потрібно було родитися в Америці. Однак, мені випала інша доля, хоча у долю, як придписаний з малечку приговор, я з недавніх пір не вірю… або не хочу вірити.

Тож моя мрія пустила корні перед випускним зі школи та першим курсом універу. Я старанно грав у житті, наслідуючи ролі улюблених героїв із кінофільмів. Це була така собі «романтизована» мрія, оскільки я не робив жодних кроків у напрямку її досягнення. Я хотів був покинути університет, та піти у театральний… було непорозуміння з боку батьків, та їхні відмови щодо цього. В мене навіть було бажання піти у місцевий театральний коледж, та навіть змарнувати декілька років свого життя, бо це було б поверненням до школи.

Та загравшись у житті, мене це призвело до депресії та нервового зриву… потім госпіталізація, вихід з академічної відпустки, знову навчання… та мрія не полишала мене. Це тривало до четвертого курсу, коли романтика ще юних років, призвела до того, що я забрав документи з університету, та поринув у вільне плавання. На останок я пішов з другом до місця, де розташовувався аматорський театр, до якого відбувався набір акторів, та кинув монету, сказавши: «випаде орел – піду», але випала решка. Мій друг тільки похитав головою…

Я ось це пишу, навіть згадую у своєму тексті поняття «долі», кажучи, що в неї не вірю, однак може це і є моя доля – писати. Хоча письменництво я вибрав свідомо та обдумано. Книги я ще не написав, проте всьому свій час. Надолужую згаяний час перед телевізором, відеоіграми, байдикуванням більшим та частішим прочитанням книжок. Життєвий досвід є, але прочитаного мало, а письменник має багато читати. Для мене це вже аксіома.

На днях зіштовхнувся з екзистенційною кризою, вперше відчувши її на собі.

Я більше живу у мріях та фантазіях, ніж реальністю. Мене це поки що спасає. Проте життя якось потрібно будувати. Вже «здоровий дядько», а сім’ю створювати якось не хочеться, хоча думки про те, що народжувати дітей потрібно – закрадаються в моїй голові. Але я не хочу бути конформістом – бо так роблять усі. Має бути бажання, а його якось нема. Поки що живу для самореалізації та розкриття творчого потенціалу.