Зимовий подих

Сніг лягає на плечі, мов тягар,

І я не знаю — плакати чи йти.

Морoз шепоче: ``Вистоїш, не пропаду``,

Але всередині — порожні кімнати.

Чай стигне в чашці, телефон мовчить,

А дедлайни горлом стиснули знов.

Хочу втекти туди, де світло й тихо,

Де можна просто дихати без слів.

За вікном сіро — суворо,

Як я — втомлена, але ще жива.

Тримаюсь, бо весна колись прийде,

Бо маю право на свої сліди у снігах.