знаєш, сердешний

знаєш, сердешний, я так втомилася,сиджу-от, і небо хмуре, і кава прісна,і в словах людських не знаходжу ні тіні милості,від вина не горять ліхтарі більш яскраво в місті. 
у воді якісь тьмяні відбитки сонцяжалюгідно пливуть собі й відмираютьі лице від сліз узяло та й всохлось,і кого не згадай з минулого — вже немає, 
і кого не зови з минулого — ніхто й не прийде,навіть сквери не тужать, мости не сумують,нас відн?сло далеко-далеко хвилями.тому прошу, сердешний, ти будь розумним,
посиди, почекай, як затягнусь мовчки,не питай, не радь і не лізь у душу.я не курю майже, та дуже хочеться.я покину колись, але ти не змушуй. 
я любові дам тобі і уваги,відчуття, що я поряд і що ти вартий,але згодом піду. ти, сердешний, мене не згадуй.не роби, як я. не тримайся за те, що втратив.