Золотий Подих Грудня

Мій грудневий настрій — золотаво-білий, ніби сонце, заховане в заметі. Він переливається тихим вибухом радості, що розкочується під шепіт зимового повітря. Це той дивний стан, коли всередині тепла крига: холодна ясність думок огортає, але всередині пульсує м’яке, негучне тепло, якого вистачає, щоб світ здавався добрішим.
Цей грудень — яскравий, але спокійний, наче сяюча тиша, що світиться зсередини. Він пахне мандаринним сміхом, шумить святковими сніжинками, які падають легко, проте залишають важку легкість очікування чуда. Настрій — сонячна завірюха, що одночасно гріє й освіжає, робить кроки швидшими, а погляд — м’якшим.
І коли я озираюся на цей місяць, то бачу: грудень у мені — жовтогарячо-білий вогонь, який горить ніжно, але впевнено, тримаючи в собі щастя, що хоче залишитися довше, ніж сама зима.