13.08.2025 2.0

Скажи мені відверто... колись ця квартира стане тобі домом?

А що таке дім взагалі?

Це стіни, атмосфера, чи люди?

Що це для тебе?

Мабуть ось це відчуття, відчуття: ``Я хочу туди повернутись``.

Мабуть це те відчуття, коли попри усе, що трапилось, хтось буде чекати тебе в якійсь маленькій коробці, схожій на сотні інших коробок, в яких живуть люди.

Я не певен, що ці стіни, атмосферу чи людей я можу назвати додом... Я не хочу сюди повертатись. Єдине, що тримає мене в ньому, це моя кішка.

Вона єдина істота, яка взагалі мене тут тримає.

Її тепло, її присутність це те, що я дійсно потребую і коли важко, і коли добре.

На жаль, кішки довго не живуть. Люди насправді також.

Я так і не навчився жити без тебе, діду. Я так і не навчився просто не пам`ятати. Я боюсь забути твоє лице. Я боюсь, сказати комусь наскільки я за тобою сумую, бо мене не зрозуміють... Йде чорт забирай 6 рік... Біль все ще не вщух. Ти все ще мені болиш і ниєш, наче разом з тобою в могилу поклали частинку мене. Важливу частинку. Вкрай важливу.

Мені ніколи не полюбити як ти, ніколи не отримати такої любові.

Мені ніколи не стати гідним тебе і твого тепла, а навіть якщо і стану, то це безсенсово, бо ти цього не побачиш.

На жаль, не вірю в Бога, не вірю в загробне життя, не вірю, що ти бачиш мої страждання, здобутки і все все все, що я роблю і думаю.

Хотілось би, хотілось би прийти у церкву помолитись за твій спокій і сказати, як я тебе люблю і любитиму.

Але в християнстві не можна сильно тужити, бо покійнику буде зле на тому світі. Та й церкв я не переношу через задуху...

Ось так і живу, діду, цілих 6 років без тебе...