Бордовою помадою...

Кольорами веселки спускаючись

Донизу, догори ззираюся

Проводжаючи поглядом, тінями

В далечінь, в далечінь тікаючі

Оті образи вічності, танучі

В пустоті та безкрайності, з подихом

Весняним, ще з прохолодою,

Та засвіченим місячним гомоном,

І зірками, самотньо схлипівшими

В недосяжності кілометрами

Та для нас немов сусідніми

Під жужжання думок, мовби струменем

Упиваючись прохолодою

Із бажанням і тягою ніжності

Що обліплена поцілунками

Мов розмазаних тілом, чаруючих,

З твоїм запахом, контуром тліючим

Та помада в бордовому кольорі

Не тьмяніє, на серці лиш відблиском

Заплямовує все життя фарбою

Задає цей момент, мов би крапкою…

Від якої все струменем падає

Ті думки! Ті думки… З початку все!

Поцілунки, губи із фарбою!

Зорі, місяць, ті образи вічності

Закарбовані в серці мов скалкою….