Бордовою помадою...
Вірш / ЛюбовКольорами веселки спускаючись
Донизу, догори ззираюся
Проводжаючи поглядом, тінями
В далечінь, в далечінь тікаючі
Оті образи вічності, танучі
В пустоті та безкрайності, з подихом
Весняним, ще з прохолодою,
Та засвіченим місячним гомоном,
І зірками, самотньо схлипівшими
В недосяжності кілометрами
Та для нас немов сусідніми
Під жужжання думок, мовби струменем
Упиваючись прохолодою
Із бажанням і тягою ніжності
Що обліплена поцілунками
Мов розмазаних тілом, чаруючих,
З твоїм запахом, контуром тліючим
Та помада в бордовому кольорі
Не тьмяніє, на серці лиш відблиском
Заплямовує все життя фарбою
Задає цей момент, мов би крапкою…
Від якої все струменем падає
Ті думки! Ті думки… З початку все!
Поцілунки, губи із фарбою!
Зорі, місяць, ті образи вічності
Закарбовані в серці мов скалкою….