Частина п’ята. Сукні замість яблук
Проза / Гумор
Любити — означає перестати порівнювати.
Богдан відчув щирий подив, побачивши на порозі незнайомку зі знайомим поглядом. Та послухавши її розповідь, він зрозумів, що до того не знав, які то відчуття, коли дійсно сильно дивуєшся.
Зараз дівчина сиділа навпроти нього з округленими зеленими оченятами й покусувала власні губи. З одного боку, йому було шкода її, бо він явно збентежив Єву такою реакцією, але з іншого — це ж треба було додуматися до такого. Навіть пошуки колишніх можна зрозуміти, але точно не тих хлопців, з якими ніколи нічого не пов`язувало.
— Я бачив, що ти залипала на мене.
— В сенсі?! Що? І ти також?
— Але я думав, що ти мене за кілометр обходила, бо здогадалася.
— Про що? Бодай тебе, Богдане! Про що в дідька я мала здогадатися?! — Єві раптом сяйнула здогадка — цей кретин насміявся від душі й зараз знущається з неї.
— Мені дівчата не подобаються, — нарешті відірвав погляд від надзвичайно цікавої підлоги.
Хлопець старався відстежити кожен міліметр зміни на її обличчі, аби зорієнтуватися, що вона про це думає. Та окрім шоку нічого видивитися не виходило. І навіщо було розповідати? Просто сказав би, що не подобалася і випроводив з квартири.
Та поки Богдан подумки кусав лікті, у Єви руйнувалося багаторічне стереотипне уявлення про Бодю-малолітнього бабія. Добре, що вона здуру не написала йому, коли вчилася у молодших класах. Тоді дівчина думала так: чудово, якщо хлопець відповість взаємністю, але якщо й ні, то їй не доведеться відчувати незручність щодня зустрічаючись з ним. Але так і не наважилася.
— І ти знав про це ще з садочка?
— Незвично почути такий подив у голосі людини, яка прийшла розповісти мені, що задивлялася на мене, коли мала всього років п’ять.
Єва відчула, що зараз має сказати щось розумне, чи бодай таке, що покаже, що вона не почала думати про нього погано. Раніше їй не доводилося потрапляти в подібні ситуації, тому відшукувати слова виявилося складно. Втім, зібрати до купи думки дівчина не встигла. До квартири раптом влетіла жіночка років сорока п’яти з гучним «Синку, де ти? Я до тебе на гостину!».
Богдан підскочив з дивану, його очі забігали туди-сюди, та й сам він сіпався то в один бік, то в інший. Єва вже відкрила рота, аби покепкувати з того, що дорослий хлопчик так перелякався візиту своєї мами, але він миттєво затулив його долонею і потяг свою гостю на балкон. По дорозі дякував вищим силам за те, що мама завжди традиційно в першу чергу йде на кухню, де розкладає покупки. Насправді він дратувався, коли вона буквально забивала холодильник їжею — ніби її син не здатен навіть супу самостійно приготувати. Але сьогодні це було на руку.
— Що відбувається? — запитала обуреним напівшепотом.
Хлопець, який саме завершував з максимально непомітним зачиненням дверей, аж підскочив від того, на скільки голосно Єва говорить. Поклав руки їй на плечі:
— Пригнися, — ледь розтулив губи.
— Чому ми ховаємося від твоєї мами? — вже пошепки запитала дівчина, піддавшись натиску його долонь. — Тут тісно і чимось смердить, між іншим, — про себе потішилася з того, що нарешті побачила хоч один куточок у цій квартирі, який не виглядає ідеально.
— Вона одержима бажанням одружити мене. Варто їй побачити мене з дівчиною, одразу сватає. Я через це з’їхав з нашої сімейної квартири. Жодна подруга не могла спокійно в гості зайти.
— Як це? Я точно пам’ятаю, що ти завжди в цьому домі жив.
— Ага, тільки на першому поверсі, а ми зараз на сьомому.
— Бодю, це тупо. Вона нас знайде і буде дуже незручно.
— Не знайде, якщо ти не будеш так голосно скиглити. В неї свій ключ, яким вона відчинила двері. Побачить, що я не виходжу, загляне в пусту кімнату та й піде собі.
Так минала хвилина за хвилиною, а з квартири час від часу долітав то приглушений стукіт, то жіночий голос, який кликав «Бодечку». Єва, вже геть не відчуваючи нижніх кінцівок, вирішила їх розправити. Сіла на лівий бік, обпершись ліктем об ногу Богдана, і простягнула їх вперед, на скільки це дозволяла захаращеність балкона. Та не встигла вона зрадіти, як відчула, що влізла у щось дивне каблуком лівої туфлі. Ще більше напружило посилення стійкого смороду. З абсолютно неприємним передчуттям втупилася в злегка перекошений брудний білий мішок. В ньому збоку була дірка діаметром сантиметрів вісім-десять, і саме в неї поцілила своєю шпилькою Єва.
З німим запитанням втупилася в Богдана. Той аж червонів від спроб стримати регіт. Він точно знав, що в тому мішку!
— Якого біса? — майже зашипіла. — Чому відчуття таке, ніби в лайно влізла?
Скривилася і примружилася, гублячись в неприємних здогадках, почала підсовувати ногу до себе. Разом з підбором вона витягла гнилу картоплину середніх розмірів, яка прилаштувалася на ньому, ніби шматок м’яса на шампурі. От тільки аромат зовсім не радував нюх.
— Твою… — ледь втрималася, аби не забути, що вона — інтелігентна леді. Натомість люто затрусила ногою, намагаючись таким чином прибрати з туфлі «здобич». Частина картоплини відвалилася, але ляпки полетіли на іншу ногу. Сильніше скривилася і затрусила кінцівкою з подвійно силою. Захопившись, Єва зачепила ногою старенький керамічний вазон з давно засохлим фікусом. Залишки картоплини також нарешті відвалилися… прямісінько на ногу дівчини. Через капронові колготки вона відчула неприємну вологу, яку для повного щастя ще й землею засипало.
Богдан вже припинив стримувати регіт — тепер було не до сміху, адже дівчина так розшумілася, що він вже подумки готувався пояснювати все мамі. Єва обперлася об його плече, намагаючись підвестися, але не змогла втримати рівновагу. Хлопець встиг відреагувати та впіймав її. Щоправда, тепер його штани також забруднилися землею і гниллю. Втім це було дрібницею в порівнянні з тим, що їх в такому стані застукала мама.
Єва спочатку не сприйняла серйозно слова Богдана про те, що його мама полює на наречених для нього. Подумала, що та просто хоче скоріше дочекатися онуків, тому виявляє підвищену увагу до осіб жіночої статі з кола спілкування сина. А сам хлопець своєю чергою просто гіперболізував цю ситуацію до проблеми.
Однак, коли Анна Костянтинівна, знаючи її всього якісь пів години, почала звертатися до неї то як до донечки, то як до невістоньки, десятки разів повторюючи, як тішиться з того, що вона з’явилася у сина, дівчина зрозуміла, що це Богдан ще дуже применшив катастрофу.
Жіночка попросила називати її мамою, збігала до себе додому за домашнім халатом для неї й змусила піти в душ, приговорюючи «доню, та ти вся в пилюці й бруді, не годиться в такому вигляді ходити». Дівчина спершу намагалася переконати Анну Костянтинівну, що то зайве, але коли та хитро підморгнула і сказала, що змусить Бодю допомогти помитися та переодягнутися, рвонула у ванну кімнату. А Євин одяг, попри її активні протести, закинули в пральну машину.
І ось, вони втрьох сиділи за кухонним столом, посьорбуючи чай з яблучним пирогом домашнього приготування. Дівчина могла поклястися, що в очах жінки навпроти миготіли картинки з їхнього весілля.
«Свекруха» натішилася з престижної посади невістки у рекламній фірмі й власній квартирі у великому місті та вже почала розплановувати, як це вони з Бодею там поселяться і заживуть з розмахом. Анна Костянтинівна навіть не посоромилася підмітити, що коли двоє з такими прекрасними даними поєднаються, неодмінно народяться янголи з диявольською красою.
Як виявилося, мама Богдана мала доволі сучасні погляди на стосунки. Блиск в очах і хитрувата посмішка були дуже багатозначними, коли вона зібралася йти додому і побажала їм «приємної ночі». Точніше, у них вимальовувалося всього одне конкретне значення.
Єва була шокована. Єдине, що хоч трішки тішило, то це те, що ця жіночка не впізнала її. За столом навіть між ділом пригадала, як «одна сіра мишка в садочку очей не зводила з Бодечки, не відаючи своєю дурненькою голівкою, що для нього запланована найкраща».
— Вибач за це, — Богдан вимучено закотив очі, а потім різко заусміхався та додав: — І дякую, що витримала все це та навіть не вбила її. До слова, а чому ти одразу не прояснила ситуацію?
— Та не знаю. В неї такий натиск… Я спершу розгубилася, а потім якось незручно стало. Почекаєш кілька днів, а тоді скажеш їй, що я тебе безсоромно зрадила і ми розбіглися.
— А ти впевнена, що хочеш бути проклятою до сьомого коліна?
— Бодю, ти тільки не ображайся, але заміж за тебе я не хочу, — розсміялася. Тим більше якщо врахувати, що в тебе точно коханці будуть… Слухай, а твоя мама реально досі навіть не здогадується, що… ну-у-у… що онуки їй навряд світять?
— Я все життя робив все, аби вона не дізналася. Якось не дуже хотілося опинитися в дитячому будинку.
— А чому б ти там опинився?
— Бо вона таких як я ненавидить. А батько пішов з сім’ї на стільки давно, що я навіть не пам’ятаю його.
— Та ну! Вона ж твоя мама.
— Просто повір, — в голос проникла гіркота. Відчувши її Єва вирішила закрити болючу тему.
— Гаразд, тоді тягни мої речі. Бо вже геть пізно.
— Не думаю.
— Не зрозуміла?
— Твої речі ще не висохли.
— З чого б це? Ми з твоєю мамою кілька годин сиділи.
— Не віриш, сама переконайся, — повів її до сушарки.
— Це як?.. — Єва помацала свій ще доволі вологий одяг. — Там такі шалені оберти виставлені, що речі майже сухим мали витягти.
— Моя мама хитра, як сто чортів у купі. Вона скинула їх до мінімуму, коли прала твої речі, щоб ти не змогла піти. Вибач, я пізно помітив.
— Твоя мати — клята маразматичка! Я не збираюся робити для неї внуків!!!
— Думаєш в мене хоча б встане на тебе, а?!
— Вибач, — сповзла по стіні.
— Ти теж. Спатимеш на дивані, а для себе я крісло розкладу. Якщо ти після дванадцятої не перетворюєшся на хлопця, то можеш ні про що не хвилюватися, — монотонно пробубнів і пішов стелити постіль.
Єва так і сиділа на підлозі, підсунувши до грудей зігнуті ноги, доки Богдан не повідомив, що нічліг готовий.
— Єво? — почула вона тихий шепіт, коли через дві години лежання в темноті так і не змогла заснути. — Ти спиш?
— Ні.
— А ти впевнена, що любиш того свого Артема?
— Звісно! А чому ти раптом про це спитав? — спершу здивувалася, а потім згадала, за яких обставин опинилася вночі в квартирі Богдана і додала: — А, ну так…
— Я не люблю вклинюватися в чужі стосунки, але враховуючи всю дикість ситуації, зроблю виключення. Якщо звісно ти дозволиш.
— Та кажи вже. Все одно не спиться, — перевернулася на бік і підперла голову долонею, демонструючи готовність слухати.
Він продублював її дії й сказав:
— Уяви, що ти вирішила купити собі нову сукню. Ходиш по магазинах, придивляєшся, міряєш. Думаєш, ця наче нічого, і ця непогана, та й ця… В якийсь момент ти нарешті натрапляєш на дуже гарну модель. Радієш, вертишся перед дзеркалом, вже готова відкрити свій гаманець. Та в якийсь момент помічаєш, що дещо в ній змушує сумніватися. Ніби загальна картина шикарна, але якщо розібрати на деталі, то і там не те, і тут не так. Нарешті розумієш, вона реально дуже крута, але все ж до сукні твоєї мрії не дотягує. Одночасно ти пригадуєш, що всі ближні магазини вже обійшла, а отже, якщо надумаєшся шукати інші варіанти, то треба далеко їхати. В цей момент ти згадуєш про попередні непогані моделі й думаєш: а що як погано їх роздивилася? Знову скептично оглядаєш себе в дзеркалі, знаходиш нові й нові мінуси. Нарешті вирішуєш: піду ще раз приміряю попередні варіанти, якщо серед них нічого не оберу, то візьму цю.
— Ти зараз мого нареченого із сукнею порівняв?
— І не тільки його.
— Припустімо, твою аналогію я зрозуміла. Але який висновок?
— Коли ти відчула, що та, на перший погляд, ідеальна сукня не зовсім те, що ти шукала, то пішла по лінії найменшого опору — рвонула передивлятися попередні варіанти, чудово розуміючи, що все одно вони кращими не стали. Ти просто стомилася ходити по магазинах. І їхати в інший кінець міста здається занадто сумнівним рішенням. Ти переконала себе в тому, що навряд туди завезли якісь суттєво інакші моделі, тому винайшла спосіб заглушити черв’ячка сумніву. Вирушаючи переміряти попередні варіанти ти вже знаєш, що кінець кінцем повернешся до свого неідеального ідеалу з думкою, що все одно він найкращий з можливих.
— Я все ще відчуваю якусь… відкритість фіналу…
— Бо так і є. Щоб побачити фінал, потрібно почекати. Ти повністю виснажишся поки по кілька разів все переміряєш, тому сил навіть на думку про поїздку до іншого магазину не вистачить. Купиш той останній варіант. Приїдеш додому абсолютно задоволеною. Відпочинеш. І ось після цього тебе накриє. Почнеш думати, чого не могла просто продовжити шопінг наступного дня. Та от сукню у багатьох магазинах можна повернути, а як і не вийде, то це, зрештою, лише сукня. А зі шлюбом так просто точно не буде.
— Дякую, що хоч не на яблуках свою думку пояснював.
— А що з ними?
— На них мені мама математику у молодших класах пояснювала.
— Я тебе образив?
— Ні. Але відкрив очі на те, яке враження справляє моя поїздка. Коли покінчу з цим, треба буде придумати переконливу легенду, де мене носило, — Єва не збиралася визнавати, що Богдан змусив її задуматися. Просто стомилася, тому так глибоко різонула ця байка про сукні. На ранок прокинеться зі стійким розумінням абсурдності подібного пояснення її раптової поїздки. — Тільки не починай зараз придумувати, як мені на шматті пояснити, чому починати створювати сім’ю з брехні — це погано.
— Та я й не планував.
— От і добре.
— Єво, ти точно не сердишся?
— Точно.
— Тоді можна попросити про дещо?
— Що?
— Тільки пообіцяй, що не битимеш…
Частина шоста. Рукава з органзи для свідомої помилки
Частина з гумористичної повісті ``Вояж перед весіллям``. Шукайте інші розділи у збірці з відповідною назвою.
