Частина перша. Божевільні думки, божевільні ідеї… суцільне божевілля
Проза / Гумор
Пролог
Невідомо де і невідомо коли сталася якось напрочуд дивна оказія. А героїню-затійницю, віком між двадцятьма і двадцятьма восьми роками, звали Євою. Насправді від серйозної й стриманої дівчини, яка звикла приймати старанно обдумані рішення, ніхто й не здогадався б чекати чогось подібного. А вона взяла та й скоїла! Вперше в житті не зважуючи «за» і «проти», просто піддавшись раптовому пориву.
Напевно Артем викинув би золоту каблучку з гранатовим каменем у формі серця, аби знав до чого призведе його освідчення. Та хіба могли зарухатися в душі якісь сумніви після п’яти років стабільних стосунків?
Ресторан, квіти, музика й оксамитова коробочка в руках коханого Артемки. Єва не бачила причин для відмови. Та й власне не намагалася їх знайти. Навіщо говорити «ні» в день, якого так давно чекала?!
Втім, не після кожного «так» починаються приготування до весілля. І в цій історії, ясна річ, мова піде не про це.
Частина перша. Божевільні думки, божевільні ідеї…суцільне божевілля
Не всяка людина, що пізнала глибини свого розуму, пізнала глибини свого серця.
— Ти лише глянь, Зорько! — Єва підняла перед собою правицю і постукала кінчиком нігтя по безіменному пальцю, де так ідеально, ніби й завжди там була, прилаштувалася каблучка. — Я виходжу заміж!
— Так от що ти мала на увазі під «грандіозним приводом» для червоного напівсолодкого з мого бару.
Зоряна кинулася вітати подругу, а опісля вони поїхали за вище згаданим вином.
За плануванням незабутнього весілля та ідеального образу нареченої минала година за годиною. Єва могла присягнутися, що почувається найщасливішою жінкою на світі. Вона б і не проговорила вголос раптову дивну думку, а просто пожбурила її туди, звідки та підкралася, аби не випитий алкоголь:
— А шкода, що я з іншими не спробувала…
— Що?
Зоряна нетямуще витріщилася на неї. Спіймавши погляд подруги вона зрозуміла, що сказана фраза вирвана з потоку цілісного ходу думок в її голові.
— Ну, знаєш, до Артема були інші хлопці, які мені подобалися…
— І?..
— Я так і не спробувала з ними.
— І що я маю на це відповісти?
— Сама не знаю, якщо чесно. Просто я раптом подумала, що вони ніби справи, які відклали на потім, але забули про них.
— Не розумію твоєї аналогії… Може краще…
— Ні! Ось послухай…
У житті кожної дівчини рано чи пізно стається доленосна зустріч з людиною, яка розбиває життя на «до» і «після», коли раптом припиняєш задивлятися на інших. Так сталося у Єви з Артемом. Втім, до знайомства з ним вона, якщо можна так сказати, полюбляла закохуватися.
З першим об’єктом своїх романтичних переживань вона ходила до дитячого садочка. Дорослі зазвичай розчулюються від подібного і добродушно посміюються, та для самої Єви розгорнулася особиста драма.
Хтозна, народжуються деякі хлопці улюбленцями жінок, чи стають ними, але Богдан вже був таким у свої чотири. Дівчатка з садочка постійно гуртувалися навколо нього, заманювали гратися в родину або хованки, а найбільшими щасливицями вважали себе ті, яким випадало виступати разом з ним на новорічному та інших святах.
Єва, як істинна юна леді, вважала за приниження бігати за хлопцем, особливо за тим, який подобається. Та ще більшою ганьбою стало для неї усвідомлення своєї закоханості у малолітнього бабія. А відтак, вона постійно супилася і говорила, що Богдана терпіти не може.
Вдруге дівчина закохалася у третьому класі. Того року до них перевели хлопчика, на ім’я Станіслав, родина якого переїхала з іншого міста. Всі шепотілися про те, що він син відомих лікарів, які відкрили власну клініку. Тому хтозна, чи то шанована родина, чи то біляве хвилясте волосся і насичено сірі очі спонукали появу трепетних почуттів. Єва кілька місяців вибудовувала стратегію зізнання, а також хитрі манівці для відступу, якщо почуття виявляться невзаємними. Та тоді їй судилося дізнатися, що тривала бездіяльність в любовних справах може мати трагічні наслідки. Станіслава несподівано знову перевили до іншої школи, а її таємні почуття мусили такими й лишитися.
Черговим коханням дівчини став старшокласник Артур. Все лихо було в тому, що вона навчалася у сьомому класі, а він — в одинадцятому, що рівносильно віковій прірві. Та якщо з цим, на думку Єви, справжня любов могла впоратися, то з наявністю в нього дівчини-ровесниці тринадцятирічній дівчині не потягатися. Все, що їй лишалося, крадькома вихоплювати секунди під час випадкових зустрічей у шкільних коридорах.
Найбільш незвичним і ганебним було її кохання з першого погляду, яке довелося відчути влітку перед одинадцятим класом. Той день видався дуже спекотним. Єва і Зоряна прогулювалися містом, а якщо висловлюватися точніше, переміщувалися від одного затінку до іншого. Ближче до вечора, коли температура почала йти на спад, подруги натрапили на вуличних музикантів. Натовп сформував щільне півколо біля них, а найсміливіші вийшли танцювати парами.
Єва погойдувалася в такт, замріяно роздивляючись музикантів, коли раптом її схопили за зап’ястя і потягли на імпровізований танцмайданчик. Отямившись від шоку, дівчина змогла розгледіти того, хто це зробив. Нахаба виявився високим підтягнутим шатеном з горіховими очима. На вигляд йому можна було дати років сімнадцять-вісімнадцять. Єва заусміхалася, ігноруючи лемент думок стосовно того, що вона зараз виглядає як дурепа. Не припинила це робити й коли мелодія завершилася. Симпатичний незнайомець відповів, як здалося на перший погляд, взаємністю. Дівчина не одразу усвідомила, що то не посмішка насправді, а… насмішка! Хлопець сфокусував погляд на її волоссі зліва і, коли усвідомив, що ось-ось засміється, притиснув праву долоню до губ.
Єва в паніці схопилася за сумочку, перекинуту через плече, і похапцем видобула з неї дзеркальце.
— На тебе напакостили голуби, — озвучив незнайомець те, що вона вже й сама помітила.
Та не встигла дівчина провалитися крізь землю від сорому, як почав накрапати дощ, який моментально переріс у зливу, і подаруночок від птахів почав стікати вниз по волоссю.
— Та то на щастя, не… — винувато озвався незнайомець, та не встиг він договорити, як Єва рвонула прямісінько в натовп, який намагався втекти від дощу.
Вона бігла, здавалося, цілу вічність, аж доки її не перехопила Зоряна.
— Я закохалася і зганьбилася, — випалила на німе запитання подруги.
До кінця літа Єва, як і очікувалося, не могла викинути з думок симпатичного незнайомця, хоча й вирішила для себе, що тікатиме далі, ніж бачитиме, якщо десь випадково зіткнеться з ним — на стільки соромно ставало навіть від спогаду про послід на волоссі.
Втім, мучитися від суперечливих думок довелося недовго. А все через нове захоплення в особі молодого вчителя біології, який вирішив розпочати свою викладацьку діяльність в її школі. Насправді з закоханістю у нього вона не виділилася оригінальністю. Таке лихо спіткало чимало старшокласниць. Та Єва, як і всі інші, вдовольнялася сорока п’ятьма хвилинами на тиждень суто «ділових» стосунків.
— Ой, Єво, хто б міг подумати, що ти така вітряна…
— Чого це я вітряна?!
Дівчата лежали на дивані, притулившись головою до голови та звісивши ноги через бильця.
— Тільки те й робила, що закохувалася… Дивно насправді. Ти завжди все зважуєш, мислиш, як би то правильно сказати… раціонально… приземлено. Мені раніше здавалося, що романтичним поривам так часто піддаються лише мрійниці.
— Я справді здаюся наскрізь логічною?
— Ага.
Єва відчула, як Зоряна закивала головою. Обперлася на лікоть, навпомацки знайшла келих, одним великим ковтком позбулася залишків вина в ньому і повернулася в колишню позицію. Чомусь їй стало некомфортно, дарма, що вона сама себе вважала такою.
— Ага… — машинально повторила за подругою.
— Тільки не кажи, що образилася.
— Ні. Просто раптом здалося, що ця характеристика абсолютно не підходить мені. Але це ж абсурд! Бо я дійсно саме така. Може, я просто забагато випила?
— Ну тоді й перед тим, як закохатися в Артура також, — Зоряна, відчувши небезпечну територію, вирішила перевести діалог в інше річище.
— Це ще чого?
— Він тупий, нахабний і зарозумілий бабій.
— Але красунчик. І спортсмен. Ти лише згадай його на футболі. Мені й нині спекотно стає, як згадаю.
— Боже, ти жахлива.
— Он як! То пригадаймо в кого ти закохувалася?
— Йой, ото як я виходитиму заміж, тоді й пригадуватимемо.
— І все-таки я хочу їх знайти… — знову Єва озвучила єдину фразу з цілого потоку думок після певного періоду тиші.
— Кого?!
— Свої колишні симпатії.
— Нащо?!
— Не знаю.
Насправді Єва знала. Та якщо взятися пояснювати, то навряд вийде. Як обґрунтувати раптове бажання переконатися в тому, що не проґавила щось важливе через свою слабкодухість? Дівчина була впевнена у своїх почуттях до Артема, її не почали мучити сумніви через те, що сказала йому «так», але при всьому цьому вона загорілася непереборним бажанням дізнатися, чи раптом не подобалася тим хлопцям, в яких була закохана. Навіщо це впевненій у своєму щасті нареченій взагалі не зрозуміло. Але таки нащось треба.
— І як то буде? Привіт, Богданчику. Я сохла за тобою в садочку. Мені різко стало цікаво, чи то не взаємно, — Зоряна пирхнула. — Ото ганьба буде… А містечко наше невелике. Якщо раптом чутка піде, то ти станеш героїнею місцевих байок.
— Не перебільшуй. Яка ще чутка?! Не така то вже велика подія, щоб всім по секрету розповідати.
— Та хтозна, хтозна…
— Ой, я там більше не живу ще з першого курсу універа, — засміялася.
— Тобто на репутацію батьків тобі вже плювати, — почала відверто глузувати.
— Чорт, Зорько, не діставай, — Єва спробувала зобразити образу, але ледве стримуваний регіт виявився поганим союзником у цій справі.
— До речі, а чому ти не згадала про Сашка? Ви з ним півтора року зустрічалися.
— То інше. З ним я спробувала. Не вийшло. Немає в чому сумніватися, — дівчина відповіла різкіше, ніж хотіла, але ця тема досі лишалася болючою.
Далі вечір тягнувся за нескінченними жартами й вигадуванням безглуздих ситуацій, в яких Єва таки знаходить об’єкти своїх колишніх романтичних мрій. Зоряні довелося принести ще одну пляшку вина, яка ще більше розв’язала язики подругам.
Та жарти жартами, а на ранок від Єви залишилася лише записка для Артема:
Мушу терміново з’їздити додому. Повернуся якнайшвидше. Не намагайся дзвонити чи писати — я не зможу відповісти. Не хвилюйся, все добре. Просто з’явилася дуже важлива і невідкладна справа. Все поясню, коли повернуся.
Цілую, Єва
Звичайний аркуш паперу, згорнутий у кілька разів, схвильованому хлопцеві передала Зоряна. Дівчину накрила шалена хвиля полегшення, коли Артем, прочитавши записку, не взявся розпитувати, що трапилося, а лише нагородив її стриманим «дякую».
Частина друга. Навіжена в бірюзових туфлях
Частина з гумористичної повісті ``Вояж перед весіллям``.Шукайте інші розділи у збірці з відповідною назвою.
