До рідного двору

Стежками, що втомлені кроками болю,Крізь бурі смертельні, крізь вибухів грім,Вертався солдат, обійнятий журбою,У стіни свої,у рідний свій дім.
Він бачив у снах те подвір’я знайоме,Де вишні шуміли під небом ясним,Де мати чекала,що син переможе,Молилась за нього силам святим.
І ось перед ним – рідне місто, село,Де голоси рідні сплелись у тепло.Він впав на коліна, торкнувся землі,Що в снах обіймала його у імлі.
Розкрились обійми, і мати з сльозами  Пригорнула сина, душі його рани.  А батько схилився, сховавши печаль,Щоб син не відчув, як тремтить його сталь.