Доки живий - доки живу.

То був звичайний зимній ранок,

Спали закутані у сніг поля,

Поволі сонце прокидалось,

Коли здригнулася земля.

Коли впилися в шию ікла,

Ракет і бомб - брехні закон,

Зірвали з шиї, подароване намисто,

І одягли туди жетон.

Повинен був у руки зброю взяти,

Вбивать то страшно і дарма що вороги,

Замовкло серце, більш йому не заспівати,

Мовчить у горі, злістю сповнене на світ.

Та будь ти проклята війна-війнонька,

Душа ще памʼятає біль,

Молився що б жива лишилась донька,

Коли в евакуації садив автомобіль.

Коли навік прощався поглядом із нею,

У памʼять мить хотів закарбувати цю,

Не знав бо, чи побачусь ще з сімʼєю,

Чи безвісти пропавший у землі згнию.

Вже пʼятий рік, ти чуєш брате!

Вже пʼятий рік - я падаю і знов встаю,

Лиш вірою живий і проклятий юрбою,

Тих хто у середу, за срібні, Україну продали.

Я серце вирву і віддам за неї,

Я тисячу разів помру,

Але вона навік залишиться моєю,

Доки живий - доки живу!