Хто зрозуміє без акценту
Серед чужих людей я чую гул не рідний
І тихо стримавши язик і тіло
Сиджу у роздумах чому ж для них огидний
Згорає слово, так і не злетівши,
У їхніх поглядах — лише холодна крига.
І далі йду, свій біль у собі згрівши,
Бо для чужих моя душа — закрита книга.
Та все ж надію не спалю дощенту,
Шукатиму своїх крізь темряву й тумани.
Хто зрозуміє без слів і без акценту,
І загоїть давні, непомітні рани.