Хто зрозуміє без акценту

Серед чужих людей я чую гул не рідний

І тихо стримавши язик і тіло

Сиджу у роздумах чому ж для них огидний

Згорає слово, так і не злетівши,

У їхніх поглядах — лише холодна крига.

І далі йду, свій біль у собі згрівши,

Бо для чужих моя душа — закрита книга.

Та все ж надію не спалю дощенту,

Шукатиму своїх крізь темряву й тумани.

Хто зрозуміє без слів і без акценту,

І загоїть давні, непомітні рани.