I Am. That’s All.

Я сиджу на межі власних сенсів і шрамів,

Де кордони пульсують, як нерви в тиші.

Світ колише у мені старі гами,

І кожен звук звучить глибше, ніж вчорашні вірші.

Моя свідомість — не мапа, не берег,

Це простір, де істини ходять босі.

А мрії — не голос, не тиха ідея,

А присутність, що має сенс в кожному кроці.

Я питаю себе в найглибшому спокої:

Чи можливо зростати без втрат і тривоги?

Чи не біль витесав наші справжні форми

Там, де істина більша за будь-які догми?

Усвідомленість — не тиша, а присутність,

Стан, де я чую кожен рух у собі.

Я не тікаю у вчора і не тягнусь до завтра —

Я дихаю тим, що пульсує в мені.

Я — не образ, не копія, не потреба в оцінці,

А реальність, що дихає власним змістом.

Я в собі — як земля, не позначена картами,

Що наповнена світлом невидимих істин.

І коли серед ночі згорить моє ``мусиш``,

Я згадаю: я є, без потреби в причинах.

Я відчую: присутність — це форма любові,

І мені цього досить, щоб бути живою