Київ 2077: Заблукати, щоб знайти себе

У похмурому сяйві неонових вивісок, що танцювали на мокрому асфальті, ``Дніпровське гетто`` — Київський район — оживало потойбічним життям. Детектив-синтетик Андрій, у чиїх венах текла не кров, а високотехнологічна рідина, прямував крізь цей кіберпанківський пейзаж, відчуваючи холодну порожнечу у своїй пам`яті. Це була не просто крадіжка даних; це було пограбування його самого, його минулого, його ідентичності. Його слух, загострений до нелюдського рівня, ловив какофонію звуків: відлуння кроків, шепіт голограмної реклами та далекий гул літаючих авто. Він відчував, що злочинець ховається у темних, задушливих лабіринтах покинутих багатоповерхівок, що тяглися до неба, як металеві кістяки. Заблукавши в цьому бетонному морі, Андрій раптом усвідомив: його імпланти, якими він так пишався, були марними. Єдиною надією знайти злочинця, відновити пам`ять і повернути себе був не біомеханічний розум, а його людське серце, його інтуїція, що ледь жевріла в глибині свідомості.