Літо укравши із собою...
Вірш / ЛюбовЛіто укравши із собою,
Як полудень краде останні тіні,
Зникало сонце над водою
Й розчинялося в айстр цвітінні.
Прийшла пора носовиків й депресій,
Самотніх чашок свіжомеленої кави,
Листя змінює, мов моряки, адреси,
Птахи втікають, не чекаючи розправи.
Важкі сонячні промені між сосен,
Як подих на вершині Чогорі.
Підкреслює твоє обличчя осінь,
Що проникає крізь тумани ледь прозорі.
Сепія все більше заповнює світанки,
Як заповнюють відвідувачі простір кав’ярень.
Твій подих теплішими робить похмурі ранки,
Як руки робітниць хлібопекарень.
В напівмороці рухи обережні й плавні,
Немов льодохід на весняних річках.
Солодкі губи, мов пташиний спів в травні,
Ніжний обрис, що засинає у мене в руках.
Така ніжна і ранима,
мов перший сніг на ще зеленій траві.
Розтоплює кригу очима,
Підвищує курси валют і тиск у крові.
Така хитка і бажана,
Як надія на краще майбутнє.
Одночасно покірна й невблаганна
Донька листопада з присмаком грудня.
Вона надихає морози і дарує тепло,
Започатковує легенди і розвінчує міфи,
Всотує кохання, неначе вологу молоде стебло.
Їй так пасує образ осінньої німфи.
19.11.2018