Ми прагнемо тепла, але ховаєм очі..

Ми прагнемо тепла, але ховаєм очі,

Тікаємо від тих, хто ладен нас спасти.

Ми марно тратимо свої шалені ночі

І спалюємо всі наведені мости.

Ми прагнення душі тамуємо у кризі,

Відштовхуємо руку, що тримає нас,

Гортаємо життя, мов сторінки у книзі,

І безпорадно вбиваємо свій час.

Прощаємо чужих, своїх — караєм строго,

Боїмося зізнань, як дикого вогню,

І просимо любові у німого Бога,

Вбиваючи її щоденно дощенту.

Шукаємо свій рай у спалахах обману,

Будуємо тюрму із вигаданих ґрат,

І заліковуємо самотужки рану,

В якій ніхто навколо не винуват.

А потім у тиші, під мовчазним зорепадом,

Сумуємо за тим, чого не берегли…

Ми хочемо літати над квітучим садом,

Але самі себе у землю загребли.