Ми з тих, що тримають удар

Донецький вітер несе в собі пил териконів і тишу порожніх шахт, що пам’ятають голоси під землею.

Донецький простір — це не просто схід, це край, де глибина важливіша за висоту. Незалежність тут — як порода: темна, щільна, але витримує вагу цілих поколінь. Це не гасло — це звичка мовчки тримати удар, коли світ кричить. Ми несемо в собі донецьку впертість — як лампу в темряві, що світить, навіть коли гасне надія. Тут свободу не вигукують — її добувають, як вугілля, з глибини серця.

Донецький голос звучить крізь втрати, і коли питає: хто ми? Відповідаємо просто: ми несемо в собі впертість, щоб стояти, коли на нас падає каміння; ми з тих, що тримають удар, навіть коли світ валиться вниз.