«Моєму Янголу»
Часом чужі люди стають дуже рідними. Цей вірш - моя подяка такій людині. Хоча навіть в ньому я не змогла викласти все, за що вдячна. Сумую, Моряче
я сподіваюся, що ти мене чуєш..
може, й не завжди.. хоча б іноді.
я знаю, мій Янголе, ти мене рятуєш,
коли залишаюся я одна на самоті.
я знаю, що ти завжди десь поруч,
що шепчеш постійно: «малявко, живи»,
і навіть якщо на шляху виростають гори -
повториш: «стань пташкою й перелети»
я впевнена, ти б сказав мені не згорати,
сказав би, що таких, як я - одиниці.
ти завжди був готовий словом пригортати,
не давав пусті обіцянки, не говорив дурниці.
я знаю, ти тут, в кожній морській хвилі,
в кожній зірці ясній, що вгорі,
ти казав: «люди часом бувають, як звірі,
але не втрать те, що світить в тобі».
мені жаль, що так мало нам випало часу,
жаль, що так рано пішов в небуття,
доля судила тобі моїм Янголом стати,
та знай: я памʼятатиму тебе все життя.
