на стежині з осінню...

і як наче з шуму

рвані хмари в небі.

в суєті у тлумі

рухатися треба

та штовхатись ліктем

зліва...справа також

та тримати ліки 

на випадок всякий.

де там тії гапти -

стежку гаптувати,

болота як раптом

та залізні ґрати.

та тлумить як вітер

всі, що в тлумі, долі.

а життя як витвір,

де не грають ролей.

де живуть, існують

та гостюють люде,

здрастують, хворують,

день у алілуях.

і ці хмари в небі

біло-сірі в шумі

зовсім без потреби

в суєті у тлумі.

і лягають тіні

хмар тих невеселих

на ліси осінні,

степ, гаї, оселі.

ген, в якомусь дворі

гойдалка зі скрипом -

та й з вітрами в хорі

мовить в небо хрипло.

хитані дерева

плачуть листопадом... -

впале листя кревне

з гілок

в землю саду.

пахне впалим листям

(щем в душі та спогад).

небо хмарне висне

наче Божий погляд...

...вийшов тихо з хати

на стежину саду,

щоб не заблукати

у думках безладних.

опершись на костур

йду під сонцем хмарним.

у серпанку осінь

поруч мене...гарна.