Нахабний жовтень
Вірш / ПриродаОсь і жовтень у світ увірвався,
Чемним бути він не намагався.
Тільки-но на поріг, і одразу
Всім почав роздавати накази:
``Що за несмак? У цьому сезоні
Зелень точно, шановні, не в моді!
Швидко крони взяли й одягли
У багряно-жовті кольори!``
Враз дерева верхівки схилили
І від сорому почервоніли.
Жовтень, звісно що, рацію має.
А тим часом той дощика лає:
``Ну чого ти так мало побризкав,
Мов маленьке шмаркляве дівчисько?
Худко з силами, хлопче, зберися
Та на землю потужно пролийся!``
Дощ почув про дівчисько образу
І заплакав нестримно одразу.
Хлинув повінню плач на ліси.
Жювтню ж вже не до того рюмси.
Підганяє маленьку він качку:
``Хапай речі, дурепо, заначку.
Зима близько, тож хутко давай,
Шлях на південь скоріше тримай.
Скоро тут будуть люті морози,
І зростуть повсякденні загрози,
Ляже темрява на озерце,
Не врятує підшкірне сальце``.
Качка все дуже добре почула
Та діяльності не розгорнула.
Навіть хвостиком не повела,
А спокійненько відповіла:
``Ви, шановний, мене не лякайте,
І чемніше, прошу, розмовляйте.
Знаю, ви тут великий цабе,
Та почуйте, будь ласка, мене.
Я нікуди тікать не збираюсь
І в озерці свому залишаюсь.
Вже не перша для мене така:
Повна темряви й жаху зима.
Звісно південь - край теплий, безпечний.
І гостинний для нас, безперечно.
Та давно вже всім качкам відомо:
В гостях добре. Та краще все ж вдома.
Тож часи темні, знаю напевно,
З озерцем рідним переживемо.
Усе витримаєм, не злякаємось.
І весни ми разом дочекаємось``.
Жовтень плюнув в серцях: ``От, дівчисько!
Що з тих взяти качок українських?
Залишайся, як жити набридло``.
І пішов, підморгнувши привітно.
Ну, а качка лишилась сама,
Та й неспішно собі попливла.
І милується пташечки серце:
Яке ж гарне осіннє озерце.