Невипадковість (Акт перший)

                                         Моєму сонцю

Почула від Вас: «Не випадковість»,

Коли Бог звів під храму склепінням

Двох сердець, маючих різницю та схожість,

Щоб були одна одній спасінням.

Незграбні дотики, зіткнення поглядів,

Привітання й тихе: «Чи зігрілась ти?»

Від хвилювання та радості проявів

До неочікуваного: «Номер, адресу запиши».

Прошепотівши: «Просто, з любов`ю», -

Віддаю душу з ім`ям, із трояндами.

А в час ранковий своєю рукою

Приймаєте обійми з моїми печалями.

Ви пояснили: «Більше обійм - щасливіша людина».

А тепло трепотіло ще тоді,

Де за вічність тривала хвилина,

Коли Ваші долоні зігрівали мої.

Де затишною стала осінь, не страшні дощі,

Бо час удвох - поза прогнозуванням.

На запитання: «Вважаєте, стали близькі?» -

Відповіли: «Звичайно» - найкращим звучанням.

Де «Обіймаю, моя хороша!» - за кавою,

Увечері - телефонні розмови на декілька годин:

«Як почуваєтесь?», «Чому Ви без настрою?» -

Поступові пізнання знайомих глибин.

Де пролунало рідне: «З першим снігом!»

А на день народження мій сюрприз

Викликав емоції, не пов`язані з віком,

Що були найдорожчі за будь-який приз.

Де з молитвою проводжаєте поглядом,

Й знов телефоную я журливо:

«Ви ж мене не забудете?» - питаю з острахом.

Даруєте відверте: «Тебе забути неможливо...»