Ніби в останнє прошепчу Люблю

Хотілось написати щось миліше

Не сповнене тугою чи журбой

У чому не ховаю свої травми

Але лиш так я чесний із тобой

У монолозі, сумові, спокуті 

У роздумах, що зходять нанівець

Мойом мовчанні, схлипах у тривозі

Конвульсіях, агонії-кінець 

У них тобі я каюся сердешно

Спокутую провину, та клянусь

Що все зміню в собі заради тебе

Зруйную, побудую та змінюсь

У зоряному небі я ховаюсь

Спочину наодинці, весь в думках

Запятнаний кривавою брехнею

І заблукавший у чужих стежках

Осліплюючі промені зустріну

Візьму за руку, ніжно обійму

Забудькувато гляну в твої очі

Ніби в останнє прошепчу... ``люблю``...

Ніби в останнє... Справді, все ж в останнє

Немов ковтаю й захлинаюсь я

Ледь стримуючи подихи важезні

І біль у тілі, мов від розп`яття