Осінь

Порушив плесо золотий листок,
Поплив далеко, як човен в океані.
В дзеркалі річки не видно вже зірок,
Вони за хмарами: сумні й заспані.

В глухому спокої знаходиться земля,
Місто притихло, закуталось в тумані.
Поодиноко капає вода з гілля,
Дарує сум природа в цьому стані.

Спокійно... Але не довго бути тиші,
Затишшя лиш на мить перед грозою.
Прогуркотить і дощ поробить з плеса брижі,
А смуток побіжить з очей сльозою.

Але прислухайся до цього шуму.
В ньому знайдеш спасіння і розраду.
В твоєму серці вже не буде суму,
Його зніме гроза, і все позаду.

2010 рік