Осінній понеділок: диктатура прислівників

Ранок настав неохоче, поволі. Світло просочувалося тьмяно, мляво, ліниво.

Надворі було вже холодно, нещадно. Вітер дув різко, злісно, безупинно. Дощ почався несподівано, густо, падаючи важко, монотонно, а потім раптово, швидко припинився. Листя намокло абсолютно, щільно, лежачи на асфальті нерухомо, безвільно.

Місто прокидалося неквапливо, приглушено. Люди рухалися повільно, похмуро, дивлячись униз, втомлено. Кава пахла міцно, гірко, зігріваючи зсередини поступово, необхідно.

Час тягнувся довго, в`язко, але робота виконувалася чітко, обов`язково. Думки текли неспішно, глибоко. Вечір настав рано, стрімко, приносячи темряву радикально, одразу. Вдома було тепло, затишно, на диво. Я почувалася спокійно, остаточно, нарешті. Завтра буде знову, неухильно, неминуче.