Плуг

Коли коні розтоптають поле,

І залізо на плугах блистітиме,

Коли люди-хлібороби

Віддадуть останні крихти дітям.

І їх спотворене лице,

І їх спрацьовані долоні,

І лиш життя їхнє, крихке,

Покине тіло не по волі.

Нині люди мов плуги

Копають землю, засівають ґрунт.

Ті самі спотворені тіла,

Працею із натруджених рук.

Та непокірний ґрунт, невтомна праця

По частинам забере твоє буття,

І люди мов плуги втечуть під ґрунт,

І разом з ними — ти і я.

Земля не втомлена журбою

Забере в обійми всіх:

Тих, хто працею змордований,

І тих, хто жити ще волів.