По втомлених вулицях

По самотніх, втомлених вулицях

Закатованих смутком і розпачем

Що не бачили сонячні промені

А лиш струм, який лине нитками

Я ішов, посекундо ззираючись

На пусті магазини з прилавками

Оглядав картини—до відчаю

До знемоги у тілі лякаючі

Я не бачив ні промінь, ні іскорку

Що самотній мій шлях освітили би

І не чув більше голос чаруючий

Який вказує шлях справді істинний

І не гралися діти із зайчиком

Відбиваючи промінь від блюдечка

Було темне усе, ніби ніжності

Позбулося воно іще змалечку

І не знаю, чи міг би подумати

Чи придумати усмішку краще

Чим твоя, від якої тюльпанами

Прикрашається втомлене згарище

Чи побачити зайчика іншого

Чим того, що в очах твоїх бачиться

Відбиваючись променем ніжності

Заколисує—що мовби бавиться...