По втомлених вулицях
Вірш / Психологія і відносиниПо самотніх, втомлених вулицях
Закатованих смутком і розпачем
Що не бачили сонячні промені
А лиш струм, який лине нитками
Я ішов, посекундо ззираючись
На пусті магазини з прилавками
Оглядав картини—до відчаю
До знемоги у тілі лякаючі
Я не бачив ні промінь, ні іскорку
Що самотній мій шлях освітили би
І не чув більше голос чаруючий
Який вказує шлях справді істинний
І не гралися діти із зайчиком
Відбиваючи промінь від блюдечка
Було темне усе, ніби ніжності
Позбулося воно іще змалечку
І не знаю, чи міг би подумати
Чи придумати усмішку краще
Чим твоя, від якої тюльпанами
Прикрашається втомлене згарище
Чи побачити зайчика іншого
Чим того, що в очах твоїх бачиться
Відбиваючись променем ніжності
Заколисує—що мовби бавиться...