Подруга

Прийди до мене, подруго печале,

Заграй самотністю на двох.

Моя втіха хай бездумно відлітає,

Бо приємніша компанія тривог.​

Побудь зі мною ще секунду,

Таким залежним став від тебе я.

І ця надія на веселі дні минає,

Мов тінь, що заблукала серед дня.

​Нехай мовчать потоплені світанки,

Ця краса — щось звикле та земне.

Моя ж журба значно сильніша:

Розсіяні думки в багно веде

.​Прийми мій розум, тріщинами зшитий,

В порожній дім, де стіни — голоси.

Я вже не прагну світло заслужити,

Воно мене не кличе уві сни.

​Залишся ще на мить, навколішки благаю,

Зі мною горе навпіл розділи.

Ти ж не покинеш сироту, що на землі ридає?

Ти ж не облиш мене на самоті.​

Хай все в мені повільно відмирає,

І я ніколи не знатиму весни.

Хай бурі й грім досхочу лунають,

Та біля мене завжди будеш ти.