Понеділок «Ефект Дефолту»

Понеділок. Ранок. Погода існувала невідворотно, тяжко, густо. Було безжально туманно, абсолютно волого, безнадійно сіро.

Туман тягнувся повільно, в’язко, ліниво — ніби саботував Протокол Руху кожного біооб’єкта. Він просочувався скрізь, тотально, безперервно, і нелогічно тримався близько до мокрого асфальту.

Сірість висіла низько, монотонно, непорушно. Вона тиснула одноманітно, важко, нудно, заперечуючи будь-яку, навіть гіпотетичну, вертикальну перспективу. Світла було недостатньо, примарно, дефіцитно.

Волога проникала глибоко, холодно, безцеремонно. Осідала повсюдно, липко, вперто — на одязі, на думках, на останках мотивації. Вона шепотіла тихо, постійно, переконливо: «Лягай. Ти вже здався».

Усе навколо пахло вологістю, гниллю, відставкою тепла. День почався неминуче, незворотно, безрадісно. І, що найгірше, — тривав нескінченно, монотонно, ігноруючи всі Протоколи.