Повернення до звичної буденності, трохи про плани і обіцянки, а ще гіпефікс

Всім привіт! Рада, знову писати для вас, останні роки маю схильність губитись в часі і дедлайни будь-якого маштабу стають для мене суцільною каторгою.

Отож, з початку 2026 року минув вже цілий місяць і я нарешті спромоглась почати, якусь, маю надію, стабільну діяльність.

В першочерговому списку - закінчити і опублікувати роботи, які вже десь давно недописані лежать у шухляді і чекають без дати свого прийдешнього часу. 

В другорядному - як ви ставитесь до створення окремогно телеграм каналу з опитуваненями про найближчі пости для цієї сторінки? Адже фітбек - то найкраща мотивація, зробити регулярністю мої слова до вас.

Можу похвалитись тим, що я вирішила повертатись не тільки в літературу, а й в мистецтво в цілому, тому вже підшукала студію академічного малюнка і збибираюсь з духом, щоб з`ясувати всі деталі і з весни повноцінно повертати барви в своє життя.

З чого такий різкий прилив сил? Якщо ви думаєте, що це початок року так на мене вплинув. О ні, мої любі, це я змінюю напрямок свого фокус. 

Будучи чесної повідаю вам не найулюбленішу сторону власного єства. З самого дитинства маю схильність ловити гіперфіксацію на різних речах, ситуаціях, обставинах і людях - це дає мені відчуття певної стабільності, але при цьому підживлює мою тривожність, романтизацію, зацікавленість та інші почуття. 

Не скажу, що це геть погано, але тут потрібно розуміти міру, силу і наслідки, а ще вміти перенаправляти зусилання і правильно формулювати цілі і бажання.

Так ось, мої любі, вже пів року ловилв себе на думці, що не даю собі повний волі через одні прекрасні сині туманні очі. Їх власник людина зовсім не похитна у поглядах, як і моя романтична, майже з усіх сторін, натура. І от зібравшись з духом вирішила, що так тривати більше не може, закрила для себе питання наочно. 

День минає, другий. На третій: що не слово, то рима, що не слово - звук, і от уже й не могла дійти до буденності з вуст. Ще з шкільних років мала звичку зводити оди про кохання, але зараз це стало для мене своєрідним проханням, від себе до себе, що пора би згади: хто я є і де моє минуле зустріло це сумне та сіре майбутнє.

І от сиджу я і пишу вам плани, бо маю надію, що зможу перенаправити зусилля в те забуте, що колись було для мене єдиним завтра. На слові я могла десь трохи розійтись. Початок вийшов більш буденним, а от в кінці нарешті знов увійшла в поетичний склад власних думок. Якщо будуть певні побажання, завжди рада почитати і можливо щось сказати.

Отже, на зараз ми прощаємось, гарного всім дня і до побачення у наступниму моєму до вас листі, а може й творі.