Правда

Старими сивими думками,

Доріг розбитих скрипом,

Під небом, що завжди над нами,

Ходила правда світом.

Ногами босими, на кожен крок,

Від втоми зупинялась,

І важко дихала,

Так, наче задихалась.

Невпізнавав ніхто,

Минали, не звертаючи увагу.

Води просила — гнали,

Далі йшла, ковтаючи зневагу.

Сухими, спраглими губами,

За кожного молилась,

Сумними, тьмяними очами,

З надією на тих людей дивилась.

Де сльози сіяла —

Там рясно уродило.

Де впала замертво від втоми —

Там пекло почорніло.

Суха — оплакана земля,

Тепер заквітне знову.

Сміється дівчинка мала,

Стрічайте правду нову.