Розстріляні памфлети

1937

Цей світ — кістяк в обгортці авокадо
Др-рімАє він в м’якій тюрмі (врочисто)
А в ній тюрма із птахом барв кринисто-
ГАРЯЧИХ наче те мазнЕ свічадо

Навколо ходять-бродять блазней стадо
В блатних Червоних ковпаках зі с-свис-стом
Засудять навіть бОГА через с-свинс-ство
(Жовтавість — зрада-зрада синя зрада!)

Хтось каже: зріжмо птаху крила хочуть
Забрати наше (ні! моє!) снування
Своїми ЗЛИМИ барвами тріпочуть!

Ках-КАХ Червоно-воно вш-шу-ух! (благання)
Тьох-тьох із КРОВ’Ю ш_у_м (ха-ХА регочуть)
Тюрма в тюрмі тюрмою лікування

***

        Присвячується Свідзінському

Здійнявся мул у хаосі ріки,
Що й взнати світу правду аж ніяк!
Десь там снується риба-одинак,
Чиї покриті маревом думки.
​
Вчепивсь за зябра геть іржавий гак,
Який палив у пам’яті дірки.
Й роздерті ще раніш життям боки
Вросли в обвуглений глибкий рівчак.

Хоч як старайсь відкинути той щем,
Але вхопився в долю він вогнем,
І з болем вщух навіки тихий рух.

Ба все ж буття зі смертю не пішло
І не сховає сутність навіть шторм,
Бо випливло увись не тіло — дух.

***

        Лиш у текстах ще чути їхні голоси

Весна невпинно обіцяла миті
Тепла чуттів, закутані в вінки,
Кларнети ба несуть сумні думки
І клену лист не лине більш — розбитий.

Вже тиша враз вогнем навік повита
І хвилі моря вкутались в піски,
Не встигли цвітом взятися казки
І хмара в землю зі всіма зарита.

Хоч буревій замурзав кров’ю стріху
І під могилою ще вдосталь лиха,
Все ж зерня мертвий колос пригада.

Порив блакитний духом все ж розквітне,
Недугу плуга стре врожай тендітний,
Який принесла вбита вкрай вода.