Шановній музі
Вірш / Психологія і відносиниОливкові очі, пшеничні пасма́ —
Коло неї митецькії душі.
Із тобою, кохана, тягар мого ярма
Загубився у плямах від туші.
Холод руки бере — немов скло
Твої щоки, що як з порцеляни,
Обігрів би цілунком, на зло!
Хай же знають твої ідоляни.
Їх багато, правий я, скажи?
Тих, хто оди по тобі складає.
Скоріш кожного піди, ублажи —
Чи не так твоя ``щирість`` минає?
Жвавий сміх твій із ними у вирі
Став мовчанням в обіймах моїх.
Аж не надто мето́ди ці хитрі?
То яких же шукаєш утіх?
Ти вмираєш, ти рвешся на волю —
Твоє серце горить, як стріха.
І тобі я, що звісно, дозволю
Роздавати себе, любо й лихо.
Я притулком для тебе не став —
Залишився у помади крихтах.
Твою милість також не признав —
З сумом сам я, у тіні стежок залитих.
Я не перший, бодай, хоч останній,
Хто побачив кришталь твоїх сліз.
Збережи ти цей лист — мій, прощальний.
Хай це буде гуманний каприз.
07.10.25,
Інгулів Паливода.