Смерть
Вірш / Іншетексту про каву не буде
та й про цитати теж
я про те, як думки
ламають череп з середини
хтось кричить зі станції: ``зовнішня еміграція!``
дивно,
яка еміграція?
сильний постріл у спину —
я лежу.
він лунає пізніше,
коли вже нікому.
тече вона —
прозора, в`язка — думка
немов зіниця бабусі з вітрини,
велика, розгублена, без сім`ї і грації
невже я?
ні...
я вже як три метри під землею
а вона досі стоїть...
спокій
холод
чиїсь розгублені кістки
пахне пилом доріг
і вчорашнім дощем
у пам`яті моїй зникають літрами імена
надмірне світло з плечей
сягає холодного паркету
і не потрібно мені
лякатись
темного силуету.