Смерть

тексту про каву не буде

та й про цитати теж

я про те, як думки

ламають череп з середини

хтось кричить зі станції: ``зовнішня еміграція!``

дивно,

яка еміграція?

сильний постріл у спину —

я лежу.

він лунає пізніше,

коли вже нікому.

тече вона —

прозора, в`язка — думка

немов зіниця бабусі з вітрини,

велика, розгублена, без сім`ї і грації

невже я?

ні...

я вже як три метри під землею

а вона досі стоїть...

спокій

холод

чиїсь розгублені кістки

пахне пилом доріг

і вчорашнім дощем

у пам`яті моїй зникають літрами імена

надмірне світло з плечей

сягає холодного паркету

і не потрібно мені

лякатись

темного силуету.