Смерть

Рудоволоса відьма оминала місцеве кладовище, де покоїлися лиховісні створіння.

Гілляччя дерев безжально били по обличчю, залишаючи глибокі порізи.

Відчуття власної смерті дихало в спину, проте щось штовхає її вперед.

Такими темпами ноги та тіло, стануть поживою для місцевих вовків.

Неможливо від них втекти, я їх відчуваю занадто близько, але єдине чого я прагну так це опинитися серед всякої нечисті.

Раптом роздався цокот копит, невже знайшли, щоб умертвити мене?

Хтось стрибнув, його безшумні кроки непокоять сильніше, хто б це міг бути?

Озиратися боязно, дивно дихання взагалі немає від слова зовсім.

Відчуваю мертвлячу руку від якої тхне тванню.

Міцно стискає ліве плече, разом з тим інша легенько погладжує горло.

Твою, як же боляче, хтось руйнує мій блок, розбиваючи молотком та ножем, від цього на моїх руках з`являються криваві рани.

Цей металевий голос від якого в`яне все живе, примушувати підкорятися.

Навколо розповсюджувалася імла, хоч око виколи.

 Роздався сильний тріск, потім другий вже й третій.

Дерева здавалися вищими, їхній вираз обличчя закарбувався у моїх спогадах, такі відчувають металевий присмак крові.                             

 *** 

Кожна жертва умертвлялася, приходячи до цього проклятого лісу та тікаючи від смерті.

То тут то там мерехтіли полум`яні вогники, це ті самі душі котрі застрягли в цьому лісі на віки вічні.

За ними неабияк полюють демонічні створіння чи пожирачі.

Некроманти як справжні дослідники переселяють їх до інших оболонок тим самим даючи нове життя.

Не здивуюся якщо повстануть чиїсь мертвяки, але їхні власники вміють контролювати за допомогою мелодії, якихось звуків.

Від крові утримувалися через побічні ефекти, хоча іноді у крайніх випадках, якщо втихомирення 3-ма способами не дуже й то допомагає от тоді невелика кількість кривавиці, все ж таки виручає.

***

Я пожалкувала одразу: перед моїми очима постає пелена, те що приховувалося всередині мене розбивається на друзки, хочеться кричати, вивільняючи наболівше.
Мене враз проткнули чимось гострим, забираючи гіркі спогади.

От тільки я досі не розумію із ким я маю справу.Нагадую випотрошену ляльку, з якої витягли всі нутрощі.

Фарфорові доволі крихкі, можна склеїти розбите серце, але замість нього з`явиться інше, зіткане безсмертними нитками.

Здивовано придивлялася до своєї рани: має лікорисову форму, червоно-чорні квітки смерті проростали вглиб.

Моя рана поволі затягнулася, я почула одну пропозицію від якої неможливо відмовитися.

“ Ти належиш мені цілком повністю, твоє життя як розмінна монета”.

“ Припускаю що помста починає розквітати, але щось зупиняє від реалізації тож пропоную один варіант пов`язаний зі смертю``.

Не вистачає помічниці та мисливиці за душами, твої здібності знадобитися в будь-який момент. 

Чи погоджуєшся із цією пропозицією, моя люба Анабель?”

Я розумію одне, назад немає вороття.

Хіба протримаєшся без нього довше?

Намагаюсь піднятися, проте сили покинули мене раніше.

О ні так не піде, Морфей підійди ближче, чула стукіт копит, все інше пройшло в тумані.

Його спокійна хода втихомирювала, шелестіло листя та ухали сови.

Почувся невідомий шелест крил, ми пролетіли кістяний місток: його охороняє левіафан.

Все зароджується із ненависті до ближнього свого, більшість потерпає від кровопролиття.

Чимало душ було загублено у цій бійні, саме із їхніх решток за ініціативою пані смерть була створена та сама переправа котра лякає, власне кажучи, людиськ.

Одні чудовиська з`явилися пізніше, інші розділилися на 2 табори: ті що брали участь, чимало представників опинилися у їхньому череві та ті котрі впали в так звану сплячку чи чекаючи власного пробудження.

Деякі демони, чаклуни ба навіть ельфи вміли перевтілюватися, приймаючи невідому сутність.

Різниця між істотами доволі мізерна, все залежить від рівня сили, навіть тут існують виняток з правила.
                               

***

Пані смерть знатно постаралася, створюючи власний світ.

Нас зустрічає непрохідний ліс, окутаний мертвлячим туманом: проживали загублені душі, між життям та смертю проходила тонка грань, сюди потрапляли межовики.

У кіборгово-напівмертвих місцях розміщалися ті котрі втратили якусь кінцівку та будь-який орган. 
Стежка пролягає через оживче кладовище: панувала підозріла тиша, напевно щось у лісі здохло.

Чутки ширились через мертвлячу битву яку втихомирили за допомогою проклятого ритуалу та демонічної сопілки.

Могили належали заложним покійникам, похороненим заживо.

Власник Морфея: безголовий, виднілася кривава рана, його кістляві руки тримали пекельного гарбуза.

Варто рукам присобачити ханьку як його постать повністю загорілася демонічним полум`ям.

Морфей трохи погарцював, відчуваючи як під його копитами дрижала оживча земля.

Їхнє пробудження припадає із настанням лихого місяця.

Супроводжувалося завиваннями та скреготами, почувся тріск дерев`яних домовин.

З-під землі проявилися кінцівки, пізніше показалася голова, завдяки кісткам котрі шаленіше розривають землю, щоб нарешті вибратися та влаштувати виживальні перегони.
                             

***

Їхня швидкість навдивовижу лякає, невже ляльковики, некроманти наважуються на ризик розкриття?

Звіддаля лунає проклята мелодія, всі мерці дружно перезирнулися, до неї приєднався мертвецький стукіт.

Дехто танцював доволі незграбно, але в той самий час тривога поволі починає наростати, це мене непокоїть більше.

Пригадую зниклого скрипача, той туман проглотив його.

Опинившись у тих покинутих місцях, де відчувався аромат смерті та крові, кожна стежина вела до зруйнованих споруд.

Десь звіддаля можна почути сумну мелодію скрипки котра супроводжує кожного, хто наближався до цих земель.

Поговорювали, що в замках, оселилися привиди-канібали.

Обожнювали людське м`ясо, перебірливо обирали кров`яне вино.

Від цвинтарів трималися якнайдалі, оскільки кількість трупачіння щоразу збільшується.

Навіть болото уявіть собі стає місцем для кривавих ритуалів, його ще називають жертовним.

Напевно один раз я все-таки навідувалася до одного з них.

Добиралася в темряві, покладаючись на свій зір та особливий ліхтар.

Мені знадобилися деякі інгредієнти, тоді я прислухалася до чуток: ніби там, починають проростати прокляті рослини, навіть розселяються невідомі істоти котрі полюють на тих хто так чи інакше заблукав у їхніх місцинах.

Більшість не наважуються підійти, обирають більш-менш безпечні місцини.
Чи вдалося кому-небудь втекти? — О, таких хіба що у мізерній кількості, напевно їхня психіка знатно поплавилася.

Щось змінилося у їхньому погляді, для деяких їхнє тіло та, власне кажучи, душа зосталася мертвою оболонці.

Той вогник життя затух, тепер їх окутує вічна пітьма, що пожирає все хороше.

Від їхнього погляду, кров холоне в жилах.
Я на них натрапила у момент їхньої трапези: жертвою стає молоде дівчисько, гидливе видовище, від якого хочеться виблювати власні органи, виколоти очі та умертвити всіх, насолоджуючись їхньою смертю.

Вони насолоджувались власним видовищем: поїдаючи людські органи, м`язи, вилизуючи солодку кров що стікає із шиї, по кінцівках.

Не звертали увагу на те, що за ними спостерігали.

— Знайшли нову жертву? За яким принципом обирали?

Вирішила поцікавитись перед тим, як розпочати помсту.

— Приманює душа, вона особлива для нас.

Ці місця приманюють тих, хто опинився на самому дні, від яких відвернулися та по можливості одразу ж встромили ножа в серце.
Мої очі наповнилися безжальною люттю та ненавистю, по моїх жилах тече пекельний вогонь.

Все моє тіло перетворилося в суцільний демонічний смерч.

З-під землі проявлялися отруйні ліани, навколо них розповсюджувалися тіньові образи.

Вони проникають всередину черепної коробки, заволодіваючи чужим тілом.

Тріпаються по вітру як маріонеточні ляльки, разом з тим ліани з гучним тріском, ламали кістки.

Наостанок моє полум`я спопелило всіх канібалів, їхня кров стає подарунком для тіней які харчуються нею.