Стадо

Я ламаю свій стержень на втіху юрбі,

і кричу те, що кажуть кричати.

Всі думки я назавжди затиснув в собі,

бо так легше у зграї мовчати.

Я сміюся над тим, що болить і пече,

підлаштовуюсь під манекени.

І мій власний сором пече крізь плече,

де страх випалює вени.