Свобода, якої я не можу торкнутись

Пробач мене, Кохана,

Ти ж знаєш розуму я не сповна.

Чи винна в тому, що кохаю,

Чи винна, що тебе я не знайшла.

Скажи мені, чи справді я така жахлива,

Чи справді я така страшна. Що до мене діла всім нема.

Коли б я власний розум мала,

То я б, як пташка вільна стала,

І мандрувала крилами своїми, а не обрубками важкими.

Я бачила би все таким як є,

І знала, що існуюю я у цьому світі, а не ходячий робот по планеті.

Була б лиш я, не робот, і не плакса, лиш я.

Та сама я, що нікт її не знає.

Осця особа, анонім.

Співала б я, і під дощем, і танцювала вільно як причинна в лісі, і було б байдуже мені, на то що думають усі

Яка б щаслива я була б я тоді.